Читать книгу Ліс духів онлайн

134 страница из 163

– Я все говорю й говорю, а про вас досі нічого не знаю, – сказав Феро, коли вони заходили до парку Тюїльрі. – Чим ви займаєтесь?

У жодному разі не можна було відлякати його своєю роботою.

– Я працюю у сфері комунікацій, – зімпровізувала Жанна.

– Як це?

– Я керую типографією. Робимо брошури, рекламні матеріали. Нічого особливого.

Феро кивнув на лавку. Вони сіли. Над парком спадала ніч. Вона підкреслювала кожну деталь. Надавала речам щільності. Сутінь резонувала з Жанниним серцем, яке поринало в ці глибини, цю ваговитість.

Феро мовив:

– Головне – щодня, щохвилини любити свою роботу.

– Ні, – відказала Жанна, не роздумуючи. – Любов – це головне.

Й одразу ж закусила губу, жалкуючи, що сказала таку дурницю.

– Ви знаєте, що у вас дуже особлива манера говорити «ні»?

– Ні.

Феро розсміявся від усього серця.

– Ось знову. Ви злегка повертаєте голову, лише на один бік. А не хитаєте нею.

– Це тому що я не вмію казати «ні». Принаймні остаточно.

Чоловік ніжно взяв її за руку.

– Ніколи не говоріть цього чоловікові!