Читать книгу Ліс духів онлайн

161 страница из 163

Жанна перехилила келих і гикнула. У горлі защипало від кислоти. Вона раптом посмутнішала. Офіціант запропонував їм меню десертів. Жанна відмовилась. Обюссон замовив іще два келихи.

– Знаєш, – заговорив він веселішим тоном, – я зараз вивчаю одне питаннячко. Правку, яку Рембо вніс в один свій вірш. «Знайшлася вже вона. / Що саме? Вічність! / Це море, що злилось / Із сонцем»[21].

Жанна не пригадувала самого вірша, зате добре пам’ятала картинку. Останні кадри «Безтямного П’єро» Жана-Люка Ґодара. Лінія горизонту. Сонце, що пірнає в море. Рядки Рембо, які тихо промовляють за кадром Анна Каріна та Жан-Поль Бельмондо…

– Ти хотів сказати: «Це море, що пішло із сонцем».

– Власне, ні. Рембо двічі публікував цей чотиривірш. Першого разу – у вірші під назвою «Вічність». Вдруге, пізніше, – в «Сезоні в пеклі». Спочатку він написав: «Це море, що пішло із сонцем». Тоді – «море, що злилось із сонцем». Мимохідь утративши ідею руху. Шкода. У початковій версії вражає думка, що вічність – це результат зустрічі. Одна нескінченність, що крокує назустріч другій. У моєму віці спокушають ідеї. Наче смерть – це не обрив, а радше дуга, арка. Пологий схил…