Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

191 страница из 238

– І як воно? – запитала мене Камілла.

– Усе пройшло добре, але шукав тут того, кого більше немає, – сказав я, і сльози покотилися по моїм щокам. – Там не було Каса. Усі кажуть мені, що я все роблю правильно, що я все роблю добре, і нема кому тепер сказати мені, що я зробив не так. Неважливо, наскільки добре я б виступив, Кас, швидше за все, побачив би, що я зробив щось не так.

Я розповів про те, як я себе почував, коли у мене брали інтерв’ю для Sports Illustrated на тому тижні.

«Я страшенно сумую за Касом. Він був моєю опорою. Усі ті речі, над якими ми працювали, починають мені даватися. Проте, коли справа доходить до цього, кого це на справді переймає? Мені подобається робити свою роботу, але я не відчуваю щастя від моєї непереможності. Я б’юся з усіх сил, викладаюся на повну, але коли все закінчується, немає ні Каса, щоб розповісти мені, що я зробив не так, ні матері, щоб показати їй вирізки з газет».

Я відкладав свої почуття в бік і поринав із головою в справи. 24 січня 1986 року я бився з Майком Джеймсоном. Це був великий ірландець, якому вдалося здобути перемогу над Тексом Коббом і Майклом Доуксом. Мені знадобилося п’ять раундів, щоб зупинити його, тому що він був підступним ветераном і знав, коли мене потрібно затримати. Це було схоже на нудний бій. Мій наступний противник підняв цю тактику на новий рівень. Шістнадцятого лютого я зустрів Джессі Фергюсона в Трої, штат Нью-Йорк. Бій транслювали на каналі ABC, і це був мій перший виступ на національному телебаченні. Фергюсон став чемпіоном ESPN, коли п’ять місяців тому побив Бастера Дугласа. Я дивився, як він проходжується ареною після своєї перемоги на чемпіонаті, і мені дуже хотілося кинути йому виклик за його пояс. Я бився на розігріві.