Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

37 страница из 238

Баркім почав представляти мене людям на вулиці як свого «сина». Він був лише на кілька років старший за мене, але то була вулична термінологія, що попереджала людей не займати мене. Це означало: «Ось мій вуличний син, ми – сім’я, ми грабуємо та крадемо. Він – мій маленький помічник. Не зв’язуйся з цим нігером». Люди, які поважали його, мали тепер поважати й мене. Він навчив мене, з якими людьми я можу водитися, а з якими ліпше не зв’язуватися, бо вони всі кишки з мене витрусять. Моє життя нагадувало мені життя Олівера Твіста, коли старший хлопець Феджин навчав його всім таким речам. Він купував мені купу всіляких шмоток, але він ніколи не давав мені багато грошей. Він заробляв на пограбуванні кілька тисяч, але мені він давав дві сотні. Але коли тобі вісім років, то дві сотні доларів видаються великими грошима. Інколи він витягав якусь побрекеньку з ювелірки, що ми накрали, і давав мені її поганяти на кілька днів.

Моя злочинність вийшла на новий рівень із командою Ратленд-Роуд. Загалом це були карибські хлопці з Краун-Хайтс. Баркім добре знав старшу групу – Кішок. Я почав проводити час з їх молодшою групою – Ратленд-Роуд І долучився до їхніх дрібних грабунків. Ми ходили до школи, снідали, а потім сідали в автобус чи на поїзд і займалися грабунками тоді, коли у школі йшло навчання. Тут я вперше відчув, що знайшов своє місце у світі. Ми всі були на рівних один з одним, доки вносили свою частку доходів від наших крадіжок.