Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

97 страница из 238

«Вау, він прямісінько як я!» – подумалось мені. Я хотів бути таким, як він. Він не соромився бути собою. Я рівнявся на нього, як на реальну людську істоту. Коли моя кар’єра стала йти вгору і люди почали підносити мене за те, який я дикун, я знав, що називатися звіром – то найбільша винагорода, яку я тільки можу отримати. Коли я повертався до міста, то бував у кафе Віктора, бо чув, що там тиняється Дюран. Я сидів за столиком на самоті і розглядав фотографії Дюрана, що висіли на стіні. Я жив своїми мріями.

Я сумував, коли Дюран покинув бій під час реваншу з Леонардом. Я дивився той бій разом із Касом в Олбані і так розлютився на той момент, що аж розплакався. Проте Кас передбачив таку розв’язку. «Він не зможе зробити це вдруге», – мовив він.

ТОДІ, ЯК Я ПЕРЕЇХАВ ДО КАСА, Я ВЖЕ БУВ ГОТОВИЙ ДО його рутини. Він почав старанно тренувати мене щодня. У мене ніколи не було привілею насолоджуватися боксом для спорту або для забавки. Кас був екстремістом, але таким самим був і я. Я хотів стати Ахілесом тут і зараз. Я з тих хлопців, над якими сміються. «Не давай нігеру мотузку, він захоче стати ковбоєм». Я був дитиною, яка втратила всілякі сподівання. Але щойно я бачив проблиск надії, яку мені обіцяли, то все – вважайте у вас проблеми. Я буду на сьомому небі від щастя.