Читать книгу 11/22/63 онлайн

258 страница из 325

– Навпаки, – запевнив я, – мені цікаво. – Ще б пак. Я завітав до «Ліхтарника» зволожити собі свисток, а натомість наткнувся на золоту жилу. – Скуштуйте ще лобстера.

– Викручуєте мені руки, – мовив він і кинув шматок собі до рота. Жуючи, він кивнув великим пальцем на дзеркало. – А чом би й не оскоромитись? Лишень погляньте на тих парубків, отам – половина з них католики, а наминають біфштекси і бекон з латуком та помідорами, ще й сендвічі-субмарини з ковбасою. І це в п’ятницю! Хоча б хтось тут зважає на релігію, колего?

– Ви мене підловили. Я й сам також відпав від методистської церкви. Як здогадуюся, містер Даннінг так і не отримав бодай якоїсь вищої освіти, еге?

– Ніякої, бо на той час, коли його перша дружина вчинила ту опівнічну втечу, він якраз здобував вчений ступінь з нарізання м’яса і сягнув у цій справі великих успіхів. Атож, потрапляв був і в ще деякі неприємності – і випивка в тому також була винна, як я чув, люди жахливі пліткарі, знаєте, а тому, хто тримає ломбарди, всяке доводиться вислуховувати – та врешті містер Волландер, так звали тодішнього хазяїна маркету, отже, він посадив перед собою друзяку Френкі й провів з ним розмову голландського дядечка[205]. – Чез похитав головою і з’їв іще шматок лобстера. – Якби Бенні Волландер якось міг дізнатися, що на той час, коли закінчиться те корейське лайно[206], Френкі Даннінг володітиме половиною його старого бізнесу, у нього б напевне інсульт трапився. Добре, що ми не можемо зазирати в майбутнє, хіба ні?