Читать книгу 11/22/63 онлайн

26 страница из 325

Він мовчки посміхався. То була похмура усмішка, проте не без присутності гумору. Від чого здавалась ще гіршою.

– Пам’ятаєш мій день народження в цьому березні? «Не переймайся, Еле, – ти тоді казав, – якщо цей ідіотський ковпак спалахне, коли ти нахилишся над грилем, я вхоплю вогнегасник і врятую тебе». Ти це пам’ятаєш?

Я пам’ятав.

– Ти ще сказав, що ти тепер легальний Гайнц.

– Саме так. А тепер мені шістдесят два. Я знаю, через рак я маю ще старший вигляд, але це… й ось це… – він торкнувся свого лоба й кутиків очей. – Це справжні вікові відмітини. Знаки пошани свого роду.

– Еле… можна мені склянку води?

– Звичайно. Шок, чи не так? – він поглянув на мене спочутливо. – Ти думаєш: «Або я збожеволів, або він, або ми разом з ним удвох». Я розумію. Надивився.

Він важко підвівся й вирушив від столу, встромивши праву руку собі під ліву пахву, ніби таким чином намагався утримати себе вкупі. Далі він повів мене за шинквас. Отоді я усвідомив ще одну нереальну деталь в його вигляді: окрім тих випадків, коли ми з ним сиділи на одній лаві у церкві Св. Кирила (це траплялося рідко; хоч мене й виховували у вірі, не такий я вже вірний кат’лик) або стрічались на вулиці, я ніколи не бачив Ела без його кухарського фартуха.