Читать книгу 11/22/63 онлайн

78 страница из 325

– Схожий трохи на мене колишнього, авжеж? – спитав він тим самим рипучим голосом, сідаючи у м’яке крісло перед телевізором. От тільки не зовсім сіданням це було, він радше поставив себе проти крісла, а тоді впав до нього.

– Вигляд маєш кращий. А що тобі кажуть лікарі?

– Той, до якого я звертався у Портленді[67], каже, що все безнадійно, навіть з хіміотерапією й радіацією. Власне, він повторив те, що раніше казав мені інший, у Далласі. То було у 1962-му. Приємно впевнитися, що деякі речі залишаються незмінними, ти згоден?

Я відкрив було рота та й знову закрив. Іноді просто не маєш чого сказати. Іноді тебе просто заціплює.

– Нема сенсу морочити собі голову, – сказав він. – Я розумію, що смерть бентежить людей, особливо коли помираючому нема кого винуватити, окрім власних поганих звичок, але я не можу витрачати час на делікатні натяки. Доволі скоро я опинюся в шпиталі, хоча б тому, що не зможу самотужки дістатися туалету й повернутися назад. Та хай я буду проклятим, якщо викашлюватиму геть свій мозок, сидячи тут по пояс у власному лайні.