Читать книгу Бот. Ґуаякільський парадокс онлайн

4 страница из 150

Наприкінці 80-х Тіто взявся за інший вид діяльності – спортивну рибалку. Придбав новий човен – 19-футовий катер компанії «Grady White» зі 140-сильним двигуном від «Yamaha» – та наступні п’ять років разом зі своїм єдиним сином возив товстосумів із Британії та США на риболовлю. Ловили переважно масивних марлінів, якщо щастило – невеликих акул.

Тіто не міг точно згадати, коли вперше побачив, як його клієнт випустив в океан щойно впійману рибу. Це трапилося десь між 1992-м, бо «Metallica» вже випустила «Чорний альбом», і 1995-м, бо війна Альто-Сенепа[4] ще не почалася. Точніше Тіто сказати не міг. Рибалка добре пам’ятав височенного, на півтори голови вищого за себе, американця з неохайно підстриженим солом’яним волоссям і зелено-синіми, немов морська вода, очима, які через опущені кутики завжди здавалися сумними. Сфотографувавшись поруч із витягнутим із води 120-кілограмовим тунцем, ґрінґо зняв двометрову рибину з гачка і, важко крекчучи, викинув за борт. Тунець, легко вдаривши гострим хвостом, розчинився у глибині. Тіто отетерів: