Читать книгу Води слонам онлайн

4 страница из 111

– Мені пора, – кажу я.

– Сиди. Якщо ти надумав тікати зараз, то наступного разу їжу нескоро побачиш.

У цей момент музика вищить на максимумі. Нестерпне поєднання міді, писку й ударних – тромбони і флейти змішалися в какофонії, труби пердять, луною під купол шатра злітає дзвін цимбалів, над нашими головами і в забуття.

Ґрейді застигає, тоді нахиляється над бургером, тримаючи його руками з відставленими мізинцями, й широко відкриває рота.

Я роззираюся. Ніхто не ворушиться – усі дивляться вгору. Кілька жмутів соломи носить вітром по землі.

– Що таке? Що відбувається? – питаю я.

– Тсс, – цикає Ґрейді.

Оркестр знову грає, цього разу «Зірки й смуги назавжди»{1}.

– О боже! От лайно! – Ґрейді кидає їжу на стіл і підхоплюється, перечіпаючись через лавку.

– Що? Що таке? – кричу йому вслід.

– Марш катастрофи! – кидає він через плече.

Я дивлюся на кухаря, що витирає руки об фартух.

– Про що він, у біса, говорить?

– Марш катастрофи означає, що щось пішло не так. Зовсім не так, – відповідає кухар, намагаючись зняти фартух.