Читать книгу Ліс духів онлайн

127 страница из 163

І він говорив.

Цей голос, який вона так часто слухала в записі, тепер звучав просто біля її вуха, наживо…

– Про… прошу?

– Кажу, щоразу як я дивлюся на цю картину, то думаю про Бодлера. «Багно я замісив і золото зробив…»

Жанна ледве не розреготалася. Чоловік, який з перших же хвилин цитує Бодлера, навряд чи дозрів до побачень. Але чом би й ні? Вона зосередилася на полотні Клімта. На ньому була зображена дуже бліда жінка в бірюзовій сукні на помаранчевому тлі. Портрет показував її до пояса.

Жанна усвідомила, що запитує Феро мало не агресивно:

– Багно – це, по-вашому, модель?

– Ні, – м’яко відповів той. – Багно – це час, який поглине цю жінку й знищить її красу. Одноманітність повсякдення, яка її гризтиме. Банальність, яка потроху її завоює. Клімт вирвав її з усього цього. Він зумів вихопити її внутрішній розквіт. Показати цей момент грації між двома ударами серця. Він подарував їй вічність… її власну вічність.

Жанна всміхнулася. Голос із навушників. Ближчий. Реальніший. Він виправдовував її очікування. Жінка поглянула на картину. Психотерапевт був правий.