Читать книгу Ліс духів онлайн

122 страница из 163

Жанна з першого погляду зрозуміла, що це він.

Метр вісімдесят. Струнка фігура. Довге чорне волосся. Вузьке лице з легкою неголеністю. Утім, попри густі чорні брови, його обличчю бракувало мужності. Особливо підборіддю, дещо округлому і скошеному, яке не виражало тієї рішучості, якої хотілося б Жанні. Не можна мати все й одразу. А головне, дещо не в’язалося – вік. Феро виглядав років на тридцять п’ять. З голосу Жанна уявляла його на десять років старшим…

Вона набрала номер. Чоловік зупинився. Пошукав по кишенях. Він був одягнений у геть пом’ятий світло-сірий лляний костюм, що ніби символізував його робочий день.

– Алло?

Жанна збила виклик. Вона відчула солодке тремтіння, коли побачила, як він пройшов просто повз неї й пірнув у вхід до підземної парковки на рю Суффло. Перед тим як зникнути, він скуйовдив волосся. Довгі пальці піаніста. Ці руки компенсували лисяче підборіддя й молодечий вигляд.

Жанна повернула ключ запалювання. Вона помітила два виїзди з паркінгу, по обидва боки вулиці. Звідки з’явиться він? Яка в нього машина? З іншого боку вулиці показався скутер у кепському стані, який поїхав у напрямку бульвару Сен-Мішель. Жанна встигла помітити обличчя під шоломом. Феро. Вона перемкнулася на першу передачу й розвернулась. Психотерапевт уже гальмував перед світлофором на перехресті з бульваром, увімкнувши правий поворотник, – він збирався їхати в бік Сени. За кілька секунд Жанна стояла за скутером, а її серце ледь не вискакувало з грудей.