Читать книгу Ліс духів онлайн

84 страница из 163

Суддя не відповів.

– Ти бачив тіло чи ні?

– Лише на фото. Коли я приїхав, його вже забрали.

– Але там усе було так само?

Суддя спромігся лише кивнути. До них долинув якийсь голос. Кремезний чоловік із великим черевом, утиснутим у синє поло «Ralph Lauren», бурмотів у диктофон. Йому було за шістдесят, він мав матову шкіру й сиве волосся з проділом посередині. Ніс із горбинкою. Маленькі блакитні очі. Його погляд здавався жвавим, смішливим і якимось водянистим. Але було в ньому й щось агресивне, щось недоречне. Ніби ці прозорі очі не мали жодного стосунку до цього засмаглого обличчя.

– Ланґлебе, – прошепотів Тен. – Судмедексперт. Клянусь, якщо цей розумник знову почне мені тут філософствувати, я його в сраку виграю.

Суддя представив йому Жанну. Вони механічно потиснули руки.

– Схоже, я знаю, як він діє, – сказав медик, засовуючи диктофон до задньої кишені джинсів.

– Ми тебе слухаємо.

Той підвів голову, киваючи на арматуру на стелі, де висіли неонові лампи.

– Він підвішує дівчину он там головою донизу. Розквашує їй обличчя й перерізає горло. Як забивають свиней на фермі. Він користується добре наточеним ножем. Краї рани акуратні. Ріже зліва направо. «Щурячий хвостик», тобто кінець порізу, не залишає сумнівів. Цей покидьок – правша. І можу вам сказати, що рука в нього не труситься. Я вже бачу, що пошкодження сягає хребта, перерізані трахея й стравохід.