Читать книгу 3001: остання одіссея онлайн

27 страница из 70

«Яка смішна річ для астронавта! – сказав собі Пул, рухаючись уперед. – Якби мені колись паморочилося від висоти, я б ніколи не потрапив на цю роботу…»

Ледве ця думка встигла проскочити в його голові, як він скрикнув «О Боже!» і мимоволі відступив від вікна. Тоді, опанувавши себе, насмілився глянути ще раз.

Він дивився на далеке Середземномор’я з бічної поверхні циліндричної вежі, легкий вигин стіни якої вказував на її діаметр – кілька кілометрів. Але то було ніщо проти її довжини, бо вона тяглася й тяглася, й тяглася вниз – поки не зникала в імлі десь над Африкою. Він припускав, що вона продовжувалася до самої поверхні.

– На якій ми висоті? – прошепотів він.

– Дві тисячі кілометрів. Але тепер гляньте вгору.

Цього разу шок був менший – він очікував таке побачити. Вежа тяглася у височінь, де перетворювалася на блискучу лінію на тлі чорного космосу, і він не сумнівався, що вона продовжувалася аж до геостаціонарної орбіти, на висоту тридцять шість тисяч кілометрів над екватором. Такі фантастичні проєкти були добре відомі в часи Пула, але він ніколи не мріяв побачити їх здійсненими – чи то пак, жити в них самому.