Читать книгу 3001: остання одіссея онлайн

69 страница из 70

Індра з Денилом ішли за ним назустріч наступним дивам цього дня, обережно несучи на ногах третину своєї звичної ваги.

Хоч вигляд Землі, що зменшувалася вдалині, був захопливий навіть для астронавта, у ньому не було нічого неочікуваного або дивного. Але хто б міг уявити велетенську камеру, що, вочевидь, займала всю ширину Вежі, так що дальня її стіна була на відстані більш як п’яти кілометрів? Мабуть, на цю пору на Місяці й Марсі з’явилися й більші замкнені приміщення, але це точно мало бути одним з найбільших у космосі.

Вони стояли на оглядовій платформі на зовнішній стіні, на висоті п’ятдесяти метрів, і дивилися на приголомшливо різноманітну панораму. Вочевидь, тут зробили спробу відтворити весь спектр наземних біомів. Просто під ними росла група струнких дерев, які Пул не відразу впізнав, а тоді зрозумів, що то дуби так пристосувалися до однієї шостої від їхньої нормальної сили тяжіння. На що ж тоді, думав він, схожі тутешні пальми? Певно, на велетенський очерет…

На середній відстані лежало невелике озерце, живлене річкою, що звивалася трав’янистою рівниною, а тоді зникала в чомусь схожому на єдине навкруг велетенське дерево баньян. А з якого вона витікала джерела? Пул зауважив, що чує тихий розмірений шум і, провівши очима вздовж легенько вигнутої стіни, відшукав мініатюрну Ніагару, над якою в хмаринці бризок зависла бездоганна веселка.