Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

23 страница из 238

Але в нас бували й хороші часи разом. Одного разу ми з братом йшли Анлантик-авеню і він сказав: «А пішли сходимо на пончикову фабрику». Якось він украв трохи пончиків там, і, я думаю, він хотів показати мені, що здатен повторити свій подвиг. Отже, ми туди підійшли і побачили, що ворота відчинені. Він зайшов і взяв кілька коробок із пончиками, але щось пішло не так, і ворота зачинились, а він там застряг. Його помітили охоронці і пішли до нього. Бачачи це, він передав мені пончики, і я побіг із ними додому. Ми з сестрою сиділи на нашому ганку і наминали ті пончики, а наші обличчя були білими від цукрової пудри. Поруч стояла наша мама і розмовляла з сусідкою. «Мій син успішно склав іспит на вступ до Бруклінського Технічного, – хвалилась вона подрузі. – Він такий чудовий учень, він – найкращий у своєму класі».

І от саме в цей момент під’їхала машина копів із Родні в ній. Вони збирались висадити його біля будинку, але він зачув, як мати вихваляється про те, якого гарного сина вона має, і сказав копам їхати далі. Вони відвезли його просто до Споффорда – центру для неповнолітніх злочинців. А я з сестрою тим часом щасливо прикінчили ті пончики.