Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

24 страница из 238

Більшу частину часу я проводив із моєю сестрою Деніз. Вона була на два роки старше за мене, і її любили всі в нашій окрузі. Якщо вона вже була твоїм другом, то була твоїм найкращим другом. Але якщо вона була твоїм ворогом – тримайся краще далі. Ми гралися разом у пасочки, дивилися фільми про боротьбу та карате і ходили разом із матір’ю до магазину. Це було чудове існування. Але раптом, коли мені було лише сім років, наш світ перекинувся шкереберть.

Відбулася рецесія, і моя мама втратила роботу, а нас виселили з нашої гарної квартири в Бед-Стай. Вони прийшли й забрали всі наші меблі й винесли їх на дорогу. Ми, троє дітей, мали сидіти на них і захищати їх, щоб ніхто не забрав їх, доки наша мати ходила й шукала нам нове місце. Я сидів там і якісь діти з нашого району підходили і питали: «Майку, Майку, чого ваші меблі на дорозі?» Ми їм просто відповідали, що переїжджаємо. А тоді нас побачили сусіди і винесли нам тарілки з їжею.

Ми опинилися в Браунсвілі. Ви можете уявити собі різницю? Люди були там голоснішими і агресивнішими. Це було страхітливе, жорстке та лячне місце. Моя мама не звикла спілкуватися з такими агресивними чорними людьми, і вона, здавалося, була налякана, як і мій брат, моя сестра і я сам. Усе навколо було вороже, у навколишньому світі не було геть нічого доброго. Тут постійно їздили копи з увімкненою сиреною, швидка допомога щодня когось забирала; щомиті десь стріляли та різали людей і били вікна. Одного разу нас із братом навіть пограбували просто перед нашим будинком. Ми часто спостерігали, як ці хлопці стріляють один в одного. Це було схоже на сцени зі старих фільмів Едварда Г. Робінсона. Ми дивилися і казали: «Вау, це відбувається насправді».