Читать книгу Беззаперечна правда онлайн

55 страница из 238

Але одного разу ми пішли до місцевого магазину на Бельмонт-Авеню і спробували скористатися картою там. Ми були чепурно одягненими, але зовсім, ясна річ, не здавалися на той вік, коли люди заводять кредитки. Ми набрали собі одягу та кросівок і принесли їх на касу, простягнувши картку касиру. Вона перепросила нас на секунду і зробила дзвінок. А далі – вона розрізала навпіл нашу картку і тієї самої миті увірвалися копи й арештували нас.

Вони відвезли мене до місцевої дільниці. У моєї матері не було телефону, тому вони забрали її і відвезли до відділку. Вона увійшла, голосно волаючи на мене, і відразу ж взялась лупцювати мене. На час, коли мені виповнилось дванадцять, такий сценарій став звичним явищем. Щоразу мені доводилось іти після цих арештів до суду, але вони ніколи не закінчувалися для мене ув’язненням через моє неповноліття.

Я терпіти не міг, коли мама приходила до відділку і била мене. Після цього вона напивалася зі своїми друзями і розказувала їм, як вона вибила з мене все лайно. Я ж згортався калачиком у коридорі, намагаючись знайти там прихисток, та вона однаково знаходила мене і продовжувала. Це був дуже болісний досвід для мене. Навіть і сьогодні, коли я дивлюсь у куток будь-якої з моїх кімнат, мені доводиться відводити погляд, бо він нагадує мені всі ті побої моєї матері. Я згортався калачиком, намагаючись захистити себе, але вона однаково нападала на мене. Вона абсолютно не стидалася бити мене в продуктовому магазині, на вулиці, на очах у моїх однокласників чи в залі суду. Поліції, звичайно, було байдуже. Одного разу, вони саме мали написати рапорт на мене, але тут увірвалася моя мама і побила мене так жорстко, що вони навіть відклали в бік той рапорт.