Читать книгу Кат онлайн

127 страница из 129

Усі ґречно засміялися, тим часом як він зробив добрий ковток зі своєї пляшки.

– Стоять телекамери, всі сусіди надворі, з телефонами. Навіть гелікоптер над головами завис. І що ж вона робить?

Він поглянув на Руша так, ніби справді очікував, що той вгадає, на котрій із нескінченних можливостей, які їй надавала свобода волі, зупинилася Кертіс.

Руш знизав плечима.

– Вона підходить просто до нашого тепер уже помічника директора, опускає сердешну тварину йому на руки, обсипає його порошком і каже: «Собаку я візьму собі!»

Усі колеги Кертіс нестримно засміялись.

– А! А-ха, – натужно засміявся з замисленим виглядом Руш.

– Розумієте, цей хворий гівнюк намагався згодувати собаці всі два кілограми, але почув, що сирени наближаються. Босові довелося всю ніч сидіти у ветеринарці, доки собака не посрав доказами! – Він поглянув Рушеві просто в очі: – І вгадайте, як вона його називала.

Коротка тиша. Він знову це робить. Руша неабияк спокушала можливість пояснити те, чого він аж ніяк не міг знати, не будучи екстрасенсом, а якби він ним був, це означало б, що він узагалі міг уникнути цієї ніякової розмови.