Читать книгу Кат онлайн

128 страница из 129

– Кокс… Кокаїн… Гм-м-м… Ко-Канін? – спробував він.

У відповідь пролунала лише неприємна тиша.

– Порошок, – сказав чоловік так, ніби Руш щойно дав йому ляпаса. – Вона називала його Порошок.

Помітивши наближення Бакстер, Руш відпросився й помчав її перехоплювати.

– Я куплю вам напій, – сказав він і провів її до іншого кінця бару.

Сперечатися вона не збиралася.

– Червоне вино.

– Маленьке? Велике?

– Велике.

Руш зробив замовлення за них обох.

– Знаєте, мене дуже зачепило, коли я побачив кадри вбивства тієї офіцерки, – сказав він, поки вони чекали на повернення бармена. – У мене чи не більшу огиду викликає те, як ненасильницьки це було… Я, звісно, не хотів, щоб вона страждала, – швидко додав він. – Просто…

– Це було надто легко, – договорила за нього Бакстер. Вона почувалася точнісінько так само. – Просто обрати людину на вулиці, яку завгодно, досить сильно вдарити по голові будь-чим, що лежить під рукою, і втекти.

– Так, – кивнув Руш, передаючи барменові свою кредитку. – Вона не мала жодних шансів, еге ж? Це просто було надто випадково… спонтанно.