Читать книгу 11/22/63 онлайн

320 страница из 325

А потім вона закричала.

12

Вже ледь не проминувши арку, я почув дитячий голос:

– Хто ви? Чому моя мама кричить? Там мій тато?

Я повернув голову й побачив десятирічного Гаррі Даннінга, він стояв у дверях маленького туалету в дальнім кутку кухні. Був він одягнений у траперську оленячу куртку з торочками і в руці тримав свою духову рушницю. Другою рукою смикав себе за ширінку. Тут Доріс Даннінг закричала знову. Голосили двоє інших хлопчиків. Почулося гуп – важкий, бридкий удар – і крик обірвався.

– Ні, тату, не треба, їй же БОЛЯЧЕ! – заверещала Еллен.

Я кинувся крізь арку і застиг там з роззявленим ротом. Пам’ятаючи твір Гаррі, я завжди собі уявляв, що мені доведеться зупиняти чоловіка, котрий махає того типу молотком, що люди їх тримають в своїх інструментальних ящиках. У нього в руках було дещо інше. Те інше було кувалдою з двадцятифунтовою головкою, і вимахував нею він завиграшки. Рукава мав засукані, і я побачив бугри м’язів, напрацьованих ним за роки тягання туш і рубання м’яса. Доріс я побачив на підлозі посеред вітальні. Судячи з виду, чоловік уже встиг перебити їй руку – з проріхи в рукаві сукні стирчала кістка, – а також вивернути плече. Обличчя в неї було бліде, шоковане. Вона повзла по килиму повз телевізор, волосся звисало їй на очі. Даннінг знову замахнувся кувалдою. Цього разу він поцілить їй в голову, розтрощить череп і її мозок бризне аж на диванні подушки.