Читать книгу 11/22/63 онлайн

322 страница из 325

– Стій, тату! – голос його дрижав. – Стій, а то я тебе застрелю!

В мій бік, в бік кухні рачкував Артур «Тугга» Даннінг. Щойно Гаррі вистрелив зі своєї духової рушниці – «пха-чху», – як Даннінг-батько опустив кувалду на голову Тугги. Лице хлопця стерла пелена крові. Фрагменти кістки й жмутки волосся злетіли високо вгору; краплинами крові забризкало підстельні світильники. Еллен і місіс Даннінг лементували, лементували.

Я віднайшов рівновагу і вистрелив утретє. Цей постріл вирвав Даннінгу праву щоку аж до вуха, але все одно його не зупинив. «Він не людина», – ось що мені майнуло тоді, і це ж саме я думаю й зараз. Все, що я бачив у його сльозливих очах, у його жвакаючому роті – здавалося, він не вдихає повітря, а гризе його, – належало якійсь белькочучій порожнечі.

– Хто ти є на хер такий? – знову повторив він, а тоді: – Ти вдерся сюди незаконно.

Він відвів кувалду назад і вихонув нею кругом, по широкій горизонтальній дузі. Я присів, підігнувши коліна, й одночасно пригнувся, і хоча, здавалося, двадцятифунтова кувалда мене зовсім не зачепила – я не відчув ніякого болю, тоді ні, – гаряча хвиля майнула поперек мого тімені. Револьвер вилетів мені з пальців, вдарився об стіну й відскочив у куток. Щось тепле стікало вниз з одного боку мого обличчя. Чи зрозумів я, що він зачепив мене якраз достатньо, щоб проорати шестидюймової довжини рівчачок у моєму скальпі? Що він не дістав, щоб забити мені памороки або вбити мене наповал, всього лиш на якусь одну восьму дюйма? Не можу сказати. Все це трапилося менш ніж за хвилину; можливо, проминуло всього лиш тридцять секунд. Монетка життя обертається мигцем і напрямок руху міняє швидко.