Читать книгу Винуваті люди онлайн

22 страница из 113

– Прошу сідати!

Ясенський галантно відсунув масивний дерев’яний стілець від столу, і Маруся слухняно сіла на оббиту давнім гобеленом подушку. У глибині дому забамкав годинник. Із дверей, що вели до кухні, вийшла висока ряба дівчина Настя з карафкою горілки на срібному підносі й зависла, не знаючи де її примостити, бо стіл уже ломився від страв. Тут був і кислий джур із м’ясом та відвареними на круте яйцями, і вареники із солоним сиром та шкварками, парував запечений молодий гусак із яблуками, окремо стояв таріль із солодкими пампухами, від яких линув неймовірний аромат. Довершував картину святкового обіду фарширований короп.

Флора вразив такий прийом. Він згадав, що забув у торбі хліб, який на його прохання спекла рідна сестра Олена. Але тоді навіть зрадів, що не взяв його. Не годиться йти на гостину з порожніми руками, але й заносити хлопський хліб до панського столу – це ніби образа гонору.

Старший машталір сів біля доньки й обережно присунув ближче до тарілки виделку, якою не дуже тямив користуватися. Однак це не зіпсувало йому настрою. Те, що він із донькою сидить у шляхтича, мов поважний гість, неабияк лестило. Виходило, що Ясенський прийняв Флора як рівного, хоча вони лише й мали, що говорити про коней. А може, й не про коней? Флор Ігнатович крадькома глянув на доньку. Недаремно він іще дівчам віддав її графині Браницькій у науку. От тепер має справжню панночку, дарма що без родоводу. Маруся і книжки тямить читати, і пише, і рахує, і на піяніні заграє, ще й заспіває. Про вроду й мови нема. То чим не дружина Ясенському?