Читать книгу Княгиня Острозька онлайн

4 страница из 63

Згадка про Барбару Запольську навіяла на Катажину ще більше суму: королева була м’якою й доброю. Скільки часу вона провела на самоті у Вільні[2], поки король був на війні з Великим московським князівством! Кажуть, її молитви вберегли Сиґізмунда І та принесли перемогу під Оршею. Катажина ставала сентиментальною, коли згадувала про королеву: сердешна таки не перебула пологів. Вона на двадцять три роки молодша від короля і лише на три роки старша від Катажининого сина Януша, а вже відійшла в засвіти. І треба ж, щоб це сталося саме того року, коли Катажина народила їхню з королем Беату.

Вона присунулася ближче. Їй здавалося, що знала кожен сивий волосок, який з’являвся на голові повелителя за ці п’ятнадцять літ, кожну складку його губ. Човником своїх думок вона пливла кожнісінькою зморшкою, яка щороку чимраз глибше розкреслювала чоло короля. Невже вона більше не зможе зціловувати з них утому? Невже… Катажина поклала голову йому на груди й міцно пригорнулася.

– Ти мудра, Катажино, і все розумієш! – нарешті промовив король, наче до цятки на стелі.