Читать книгу Лети або тремти. Збірник онлайн

36 страница из 106

Коли я замкнув засуви, труна знову перетворилася на вантаж. Ми повернули її на місце. За кілька хвилин інші труни знову вишикувалися вежею, фіксувальні паски опинилися на своїх місцях, вантажна сітка була опущена й надійно закріплена.

Гедлі зачекав, поки я впораюсь із роботою, і пішов уперед разом зі мною.

– Я скажу командирові, що ви вирішили проблему, – сказав він, – можна знову набирати швидкість.

Я кивнув.

– І ще дещо, – додав він. – Якщо побачите ту муху, вбийте її.

– А хіба ви не…

– Ні.

Я не знав, що ще сказати, тому відповів просто:

– Так, сер.

Пембрі сиділа на своєму місці, задерши лице догори, й удавала, наче спить. Ернандес застиг виструнчившись, із напівопущеними повіками. Жестом він попросив мене підійти ближче й нахилитися.

– Ви випустили їх погратися? – запитав він.

Я завмер над ним і нічого не відповів. Серце протнув той самий гострий біль, який буває в дитинстві, коли закінчується літо.

Коли ми приземлилися в Довері, похоронна команда в парадній формі розвантажила труни, віддаючи останні почесті кожному мерцю. Потім мені казали, що, коли прибували інші тіла, формальності дедалі скорочували, і кінець кінцем літаки зустрічав лише самотній капелан Військово-повітряних сил. Наприкінці тижня я знову був у Панамі з набитим індичкою та дешевим ромом шлунком. А потім вирушив на Маршаллові острови з вантажем харчів для місцевої бази керованих ракет. У командування Військово-повітряних сил ніколи не бракує вантажів.