Читать книгу Лети або тремти. Збірник онлайн

33 страница из 106

Пролунав звук – вогке «чмак». Ізсередини. Ми дружно здригнулися. Крижану огиду інженера неможливо було приховати. Я подолав тремтіння.

– Мусимо відчинити її, – сказав я.

Гедлі не заперечив, але, як і я, не поспішав ворушитися. Присів навпочіпки й, міцно притиснувши однією рукою кришку, відімкнув затискачі з одного боку. Я відчинив їх зі свого боку, торкаючись липкими пальцями металу, й помітив, що рука трохи тремтить, коли поклав її на кришку. На мить, у якій зосередилась уся наша рішучість, ми з інженером зустрілися поглядами. Разом ми відчинили труну.

Спершу сморід: суміш гнилих фруктів, антисептика й формальдегіду, загорнутих у поліетилен із перегноєм і сіркою. Він наповнив вантажний відсік, вдарив нам у ніздрі. Лампи над головою занадто яскраво освітлювали чорні мішки з тілами, липкі від конденсату й відходів. Я знав, що там будуть дитячі тіла, але вони однаково налякали мене й завдали болю. Один мішок лежав нерівно, закриваючи інший, і я одразу збагнув, що в ньому не одна дитина. Мій погляд ковзав просоченим поліетиленом, вихоплюючи контур руки чи профіль обличчя. Окремо від усього, біля нижнього шва, скрутилося ще щось. Щось завбільшки з немовля.