Читать книгу Лети або тремти. Збірник онлайн

50 страница из 106

Я сподівався, що на такій висоті на мене чекає одвічний спокій, але вітер дужчав із кожною новою сотнею метрів висоти. Моя машина стогнала й тремтіла всіма швами та заклепками, рухаючись йому назустріч, а коли я закладав віраж, її здувало, наче папірець; вітер мчав мене зі швидкістю, мабуть, невідомою ще жодному смертному. Утім мені весь час доводилося знову повертати й опинятися в оці урагану, адже я націлився не лише на рекорд висоти. Мої розрахунки підказували, що повітряні джунглі розташовуються над невеличкою латочкою Вілтширу, і всі зусилля могли пропасти марно, якщо я подолаю горішні шари десь в іншому місці.

Коли я перед полуднем наблизився до шестикілометрової висоти, вітер був такий бурхливий, що я з острахом глипав на опори крил, побоюючись, що за мить вони послабляться або зламаються. Я навіть дістав парашут, що лежав позаду мене, й причепив його гачок до кільця на шкіряному ремені, приготувавшись до найгіршого. Прийшла мить, коли за будь-яку помилку механіки аеронавт розплачується власним життям. Усі стропи та стояки дзижчали й вібрували, наче струни арфи, але я бачив, як попри все тріпотіння і смикання машина залишається господинею Природи й володаркою небес, і відчував піднесення. Безумовно, в людині є щось божественне, якщо вона здатна долати межі, встановлені для неї самим Творцем, керуючись таким безкорисливим героїчним покликанням, як підкорення небес. А ще кажуть, що людство занепадає! Хіба є в анналах людства щось схоже на це?