Читать книгу У затінку земної жінки онлайн
3 страница из 65
всенький світ умістився…
Передзим’я
Дріт натягнутий, як струна,
Я з жердиною без страхівки
Балансую… Іду життям…
В серці віра – ото і тільки.
Без страху вже, бо він утік,
Коли вздрів те бажання жити.
Тільки біль підморгнув услід,
Лиш би втриматись, не завити…
Світ хитається, гамір, шал,
Регіт натовпу, що невміло
Ставлю кроки – не так, не сяк,
Не туди вигинаю тіло…
Я не бачу їх – висота,
Вуха хмарами позакладало.
Step by step… Бог мене веде,
То хіба уже цього мало?!
Оксана Кузів. Step by step[1]Чернігівська осінь замішувала в низьких купчастих хмарах перший сніг і супилася, мов норовлива жінка. Таки зарано, ой зарано для першого снігу, а що поробиш? Літо, котре звалося бабиним і ще вчора здавалось нескінченним, бігло вслід за сріблястим «лексусом», що рухався в протилежному від Чернігова напрямку. Котився спокійно й розмірено, якось навіть меланхолійно. У полях по обидва боки дороги куйовдилося тонесеньке павутиння, поодинокі дерева на узбіччях спалахували багрянцем і швидко гаснули десь позаду.