Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

6 страница из 65

– Ех, Петю, Петю, не знаєш ти жінок. Це такі створіння… Можеш життя прожити, як то кажуть, і в горі, і в радості, а потім одного дня хоп – і сюрприз. Як не твоя. Щось я, друже, розбалакався не на жарт, а в мене ж гостя. Своїм вітання передавай. Так, на зв’язку. Бувай.

Проникливі чоловічі очі неначе запитували: «Чи полегшало?»

– Жанночко, тепер я цілком і повністю до ваших послуг. Ми, до речі, майже на місці. Можна сказати, домчали. Праворуч знак, бачите?

Кивнула, перевела погляд на темряву, що виснула на горизонті й розросталася навсібіч. На тлі грозового неба й справді проступав знак. Такі встановлюють на в’їзді до населених пунктів. Жанна бачила схожі й бачила по-справжньому своєрідні, якщо не сказати «ексклюзивні». Швидко пробіглася літерами згори вниз – Горбове[2]. Ну от, таки на місці.

– А село, до речі, Жанно Валеріївно, з історією. Кажуть, перше поселення тут виникло ще в 1567 році поблизу могутнього листяного лісу. Ця місцевість тоді мала назву Горбов бор. Красиво, правда ж? А вже 1861 року в Горбові жило 1800 душ. Хоча вам, столичній пані, ці цифри, мабуть, смішними здаються. Ніби в інший вимір потрапили?