Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

63 страница из 65

– Мам, швидше.

– Мам, а може, я?

Клацання. Ще один оберт. Двері зойкають і хриплять, будинок безпорадно завмирає, засоромившись ран, тріщинок, зморщок і застарілого павутиння в кутках. Діти прошмигують усередину, мов в’юни, вихором пробігають кімнатами, тупочуть, сміються і перемовляються.

– Мам, гостьова!

– Тату, а тут дві спальні. Можна мені ось цю, де два вікна?

– Мам, мамо, а газова плита – як у музеї. Води що, немає?

– Варю, є. Глянь, он же кран. Тільки холодна.

– О, а це ванна кімната буде? Унітаз? Вау! У селі є унітаз!

– Сама ти село. Ми в Куликівці. Просто на самій окраїні. Тут до школи чесать і чесать.

– А нас тато возитиме. Татку, а тебе забиратимуть на роботу, правда?

Жанна слухала й не чула. Стояла розгублена й знічена, роззиралася довкруж. Здається, коридорчик або ж роздягальня. Невеличка кімнатка. Стіни пофарбовані звичайною олійною фарбою… колись фарбовані. Із часом вона вигоріла й нині мала колір жовтувато-зеленого яблука. Жовтенькі фіранки на вікні, що дивиться на вулицю. Годинник цокає. Плетений килимок під ногами. Кілька гачків, на яких, вочевидь, давно не вішали одяг. Етажерка для взуття. Здається, що господарі вийшли до крамниці по хліб і не повернулися, навічно затримавшись у черзі. Цікаво, хто ж тут жив? Максим нарешті закінчив розмову, поспіхом опустив коробку на підлогу й обвів поглядом коридор.