Читать книгу У затінку земної жінки онлайн

58 страница из 65

Стомлена Франциска вкладала малечу спати і, пригадуючи гуляння, щиро дивувалася. Буде тепер що розповісти родині в Австрії, буде чим і здивувати. Якби ще не оця незбагненна й невимовна туга. Наче ж і радості – безмір, а тривога не зникла, навпаки, зринала несподівано, у найбільш непідходящу мить, наче бралася нізвідки, і накривала хвилею сум’яття та безпричинних страхів. З рук падали речі, забувалося щось нагальне, губилося те, що лежало на видноті. Захар помічав її розгубленість, бо саме в такі хвилини й заспокоював обіцянками скорої дороги, а вона й погоджувалась. Авжеж, поїдуть уже після іменин, привітають матір і поїдуть.

Іменини й справді одбули. Привітати прийшли найближчі, нікого зайвого чи чужого. Посиділи душевно, щиро, українська пісня лилась у нічне небо довгою щемливою рікою, здавалось, аж до Бога, а вранці… Власне, усе було, як завжди, як десятки разів до того. Діти бавились. Іван грався із сестричками у дворі, малював на піску під тином, утікав від півня і роздивлявся небо вгорі, допитуючись: