Читать книгу Необхідні речі онлайн

72 страница из 276

– Мушу йти, – сказала вона, звіряючись із годинником. – Розалі подумає, ніби я тут померла.

Їли вони стоячи. Тепер Ґонт акуратно склав тарілочки одну на одну, зверху – виделки і закрив контейнер з тортом.

– Я поверну судочок, як доїм торт, – сказав він. – Нічого?

– Звісно.

– Тоді це буде десь до обіду, – серйозно промовив він.

– Та не варто аж так поспішати, – відповіла вона, поки Ґонт проводив її до дверей. – Було дуже приємно познайомитися.

– Дякую, що зайшли, – відповів він. На мить їй здалося, що він хоче взяти її за руку, і Поллі відчула якусь тривогу від думки про його дотик – дурниця, звісно, – але він цього не зробив. – Ви перетворили день, від передчуття якого в мене аж жижки трусилися, на просто чудовий.

– У вас усе буде добре, – запевнила його Поллі й відчинила двері. Тоді зупинилася. Вона нічого не питала про нього, проте її цікавила одна річ, цікавила занадто, щоб піти не запитавши. – У вас тут багато цікавинок…

– Дякую.

– …але жодного цінника. Чому так?

Він усміхнувся.

– Та отаке в мене маленьке дивацтво, Поллі. Я завжди вважав, що, коли хочеш щось купити чи продати, варто також уміти торгуватися. Думаю, в минулому житті я був купцем килимів із Близького Сходу. Мабуть, з Іраку, хоча, напевно, зараз так говорити негоже.