Читать книгу Необхідні речі онлайн

99 страница из 276

– А ти що про нього думаєш?

Коли Поллі знов заговорила, усмішка в голосі проявилася ще більше.

– Ну, Алане, скажу чесно: ти моє золото, і, сподіваюся, я твоє, але…

– Ти – моє, – промовив він. Головний біль трохи відступав. Він сумнівався, що це завдяки дивовижному аспірину Норріса Ріджвіка.

– …але від нього і моє серденько побігло стриб-скоком. А бачив би ти Розалі з Нетті, коли вони повернулися…

– Нетті? – Він зняв ноги зі столу й сів рівно. – Нетті ж власної тіні страхається!

– Ага. Та оскільки Розалі переконала її сходити з нею – ти ж знаєш, та бідося нікуди сама не піде, – я запитала Нетті, що вона думає про містера Ґонта після того, як прийшла вдень додому. Алане, її бідні старі очі просто загорілися, туман у них розійшовся. «У нього є карнавальне скло! – говорила вона. – Дуже гарне карнавальне скло! Він навіть запросив мене зайти завтра й подивитися ще на інші!» Здається, це вперше за чотири роки вона стільки проговорила. Ну я їй і сказала, чи ж це не мило, Нетті? А вона: «Так, а знаєте що?» Я, звісно, запитала що, і Нетті відповіла: «А я, мабуть, і піду!»