Читать книгу Згодом онлайн

4 страница из 73

Ми підійшли до нашого будинку, ліфт досі стояв поламаний. Можна було б сказати, що все склалося б інакше, якби він працював. Але я так не думаю. Я думаю, що коли люди кажуть, наче життя сповнене рішень, які ми приймаємо, і доріг, які обираємо, вони брешуть, як пси. Бо зрозумійте: сходи чи ліфт, виходити нам усе одно треба було на третьому поверсі. Коли в тебе тицяє палець вередливої долі, усі дороги сходяться в одному місці, от що я думаю. Може, з віком я зміню думку, але сумніваюся.

– От блядський ліфт, – сказала мама. А потім: – Малий, ти цього не чув.

– Чого не чув? – спитав я, чим заробив ще одну усмішку. Скажу вам чесно, останню за той день.

Я запропонував їй понести сумку, в якій лежав незмінний рукопис, того дня великий, сторінок на п’ятсот, судячи з вигляду (якщо погода була гарна, мама завжди сиділа на лавці й читала, чекаючи, доки я вийду зі школи). Вона сказала:

– Мила пропозиція, але що я тобі часто повторюю?

– Свій життєвий тягар кожен тягне сам, – відповів я.

– От саме так.