Читать книгу Згодом онлайн

9 страница из 73

– Її персні зникли, – крізь сльози пожалівся він. – І обручка, і каблучка з тим великим діамантом. Я дивився на тумбочці біля її боку ліжка, куди вона їх кладе, коли втирає в руки той жахливо смердючий крем від артриту…

– Крем дійсно смердючий, – визнала місіс Беркетт. – Ланолін дістають з вивареної овечої вовни, але він справді допомагає.

Я кивнув, щоб показати: я розумію. Але нічого не сказав.

– …і на раковині у ванній, бо іноді вона їх там лишає… Я все обдивився.

– Вони знайдуться, – заспокоїла його мама. І тепер, коли волосся було в безпеці, знову обійняла містера Беркетта. – Знайдуться, Марті, за це не хвилюйтесь.

– Мені так її бракує! Мені вже її бракує!

Місіс Беркетт затулила обличчя долонею.

– Даю йому півтора місяця до того, як він запросить на обід Долорес Маґовен.

Містер Беркетт ридав, а мама його по-своєму заспокоювала, як і мене, коли я розіб’ю коліно, або того єдиного разу, коли я хотів приготувати їй чашку чаю і вихлюпнув собі на руку окріп. Іншими словами, багато галасу, тому я скористався цією нагодою – але говорив тихо.