Читать книгу Згодом онлайн

7 страница из 73

Саме тоді місіс Беркетт і озвалася до мене. Розчути, що вона каже, було важко, однак легше, ніж декого з них, бо все ж вона ще була достатньо «свіжою».

– Індички зеленими не бувають, – зауважила вона.

– Ну, моя зелена, – заперечив я.

Мама все ще обіймала містера Беркетта і неначе заколисувала. Голосу місіс Беркетт вони не почули, бо не могли, а мене не почули, бо займалися дорослими речами: мама втішала, містер Беркетт голосно ридав.

Містер Беркетт сказав:

– Я подзвонив докторові Аллену, він прийшов і сказав, що в неї, мабуть, був сульт. – Принаймні так мені почулося. Він так сильно плакав, що розібрати було важко. – Він зателефонував у похоронне бюро. Її забрали. Не знаю, що я без неї робитиму.

– Якщо мій чоловік не схаменеться, він спалить твоїй матері волосся сигаретою, – зауважила місіс Беркетт.

Звісно, так і було. Я вже відчував запах паленого волосся, наче в перукарні. Мама була занадто чемною, щоб говорити про це, але вона розтисла обійми, а потім забрала в нього сигарету, кинула на підлогу і розтоптала. На мою думку, то був гидезний вчинок, так дико смітити, але я промовчав. Бо розумів, що ситуація особлива.