Читать книгу Чаклун та сфера. Темна вежа IV онлайн

269 страница из 292

Вона озирнулася на коня, а Вітер відповів їй ласкавим поглядом і опустив голову, наче вибачаючись за те, що налякав її.

«Дівчинко, не дурій, – почула вона подумки голос свого батька. – Він просто хоче знати, чого ти так викаблучуєшся. До речі, мені й самому це цікаво, бо на тебе це не схоже».

– Я передумала, пане Деаборн. Я хочу поїхати верхи.

3

Поки Сюзен приладнувала пончо до задньої луки сідла (простого чорного сідла ковбоя, без жодних міток баронії чи хоча б ферми) і вилазила на коня, Вілл стояв спиною до неї й дивився на Ситґо. Задерши спідницю, вона рвучко озирнулася, впевнена, що він підглядатиме. Але він не озирався. Здавалося, його уяву всуціль полонили іржаві нафтові вишки.

«І що ж там такого цікавого, хлопче? – трохи сердито подумала вона. Пізня година ночі й нещодавно збурені емоції не надто сприяли внутрішньому спокою. – Брудні, старі, шістсот років тут стоять, а смердять так, що мені все життя доводиться носа затуляти».

– Стій спокійно, хлопчику, спокійно, – мовила Сюзен до коня, ставши на стремено й тримаючись однією рукою за луку сідла, а другою – за поводи. Вітер стрепенув вухами, наче хотів сказати, що стоятиме спокійно хоч цілу ніч, якщо їй це буде потрібно.