Читать книгу Чаклун та сфера. Темна вежа IV онлайн

270 страница из 292

Вона хутко злетіла на коня, тільки одна довга гола нога сяйнула під зірками, і відчула радість, яка охоплювала її завжди, коли вона сідала верхи… тільки сьогодні радість була трохи сильніша, трохи солодша, трохи гостріша. Можливо, тому що кінь був таким красенем, чи тому, що він був незнайомий…

«А може, тому, що господар коня – незнайомець, – подумала вона, – до того ж вродливий».

Звісно, то було безглуздя, і воно таїло в собі небезпеку. Втім, ніде правди діти. Він був дуже гарний.

Коли Сюзен розгортала пончо й накривала ним ноги, Деаборн почав насвистувати. Із подивом і забобонним страхом вона впізнала мелодію: то було «Безжурне кохання». Та сама пісня, яку вона співала, ідучи до Реїної хижі.

«Мабуть, це ка, дівчинко», – прошепотів голос її батька.

«Та нічого подібного, – подумки одразу ж заперечила вона йому. – Я не вбачатиму ка в кожному подиху вітру і в кожній тіні, як ті старенькі, що збираються літніми вечорами в «Зеленому серці». Це просто стара пісня, її кожен знає».

«Якби ж то ти була права, – відповів голос Пата Дельґадо. – Бо якщо це ка, то воно налетить, мов вихор. Ти не встигнеш спам’ятатися, а твої плани вже будуть зруйновані, як сарай від буревію».