Читать книгу Чаклун та сфера. Темна вежа IV онлайн

265 страница из 292

– На дорозі нікого нема, вас ніхто не побачить, – розсудливо заперечив молодий чоловік. – Я ж бачу, ви втомилися. Сідайте, сей…

– Будь ласка, не називайте мене так. Я почуваюся старою, наче… – на мить вона затнулася, підбираючи належне слово

(відьма)

щоб не вимовити те, яке спало на думку першим, – наче мені сто років.

– Добре, міс Дельґадо. Ви впевнені, що не хочете сісти на коня?

– Впевнена. Тим паче, що в спідниці я не сіла б у сідло по-чоловічому, пане Деаборн, навіть якби ви були моїм братом. Це непристойно.

Вілл Деаборн встав на стременах, простягнув руку до задньої частини сідла (Вітер стояв досить спокійно, тільки один раз стріпнув вухами – Сюзен і сама б не відмовилася прясти такими вухами, якби була Вітром, бо вуха в нього були дуже гарні) і знову опустився в сідло, цього разу вже зі згортком у руках, перевитим сиром’ятною мотузкою. Сюзен вирішила, що то пончо.

– Можете накрити цим собі коліна й ноги, як плащем. Для дотримання правил пристойності цього цілком досить. Ця річ належала моєму батькові, а він вищий за мене. – На мить його погляд помандрував на захід, до схилів, і Сюзен побачила, що він досить вродливий, як на свій юний вік. У неї всередині мов струна затремтіла, і в тисячний раз вона пошкодувала, що стара нечупара розпустила руки й дозволила собі більше, ніж просто виконати завдання, хоч яким неприємним воно було. Сюзен не хотіла дивитися на вродливого незнайомця і згадувати дотик Реї.