Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

20 страница из 89

– Так, Родю, – відповіла ледь чутно.

Перед очима знову постала її мати, сувора, з міцно стиснутими вузькими, яскраво нафарбованими губами. І її очі, що заглядали в душу, залишаючи там лише холод.

– Ви знайшли спільну мову? Вона вже охолола? – запитав чоловік.

– Родю, мама вважає, що ти… – промовила Віталія і затнулася, засумнівавшись, чи варто про це говорити з Родею.

– Що, люба? Не мовчи, прошу тебе!

– Мама вважає, що ти погрався зі мною і втік подалі, краще в окопи, ніж бути зі мною! – Віталія заговорила швидко, схвильовано, вчепившись у цю єдину думку, яка зараз її тривожила. – Родю, якщо це так, то скажи мені, я все зрозумію! Чи маю я право тебе засуджувати? У жодному разі! Це я, лише я одна винна у тому, що відібрала у тебе твоє майбутнє, я винна в тому, що піддалася почуттям і втратила розум! На мені лежить провина за смерть Іванка. Ти маєш право покинути мене і забути, але я хочу знати правду!

– Мила, моя найкраща жінко! Єдина на все життя! Як ти могла таке подумати?! Я тебе покинув? Ні, ні і ще раз ні! Я кохаю тебе не менше, ніж у той день, коли побачив у класі. Ти для мене – все: життя, повітря, Всесвіт! І не смій себе звинувачувати ні в чому! Це, напевно, тобі Маргарита Варфоломіївна таке в голову вклала?