Читать книгу Де живе свобода. Її полиновий присмак онлайн

24 страница из 89

Віталія довго стояла біля вікна, спостерігаючи за стихією, що розгулялася, потім пішла на кухню випити кави. Вона не знала, чи мати сама сьогодні зателефонує, чи потрібно їй зробити дзвінок, але те, що вона не хоче повертатися додому, – було вже вирішено остаточно.

Дзвінок від матері пролунав рівно о сьомій. Віталія рішуче взяла слухавку, привіталася.

– Час сплив, Віто! – почула вона голос матері. – Сподіваюсь, тобі його було достатньо, щоб прийняти правильне рішення?

– Так, часу вистачило, – спокійно промовила Віталія.

– Коли ти повертаєшся додому?

– Мамо, я не можу повернутися.

– Чому?! Тобі дав «слушну» пораду АТОвець?

– Ні, це моє і лише моє рішення!

– І що ти собі думаєш? Як житимеш без мене?

– Якось проживу. Влаштуюсь на роботу…

– На роботу?! – скипіла жінка. – На яку роботу? Після того, як ти осоромилася не лише на все місто, а й на область?! Хто тебе прийме на роботу, як усі знають, що ти – моральний виродок?!

У Віталії від цих слів потемніло в очах, але вона швидко опанувала себе.