Читать книгу Опівнічний Палац онлайн

10 страница из 75

Нічна юрма, що завжди з настанням присмерку вешталася по Калькутті, сховалася від дощу, і місто мало вигляд величезного базару, покинутого й брудного. Пік розумів, що стіна дощу, яка зáстила вид і тої глупої ночі була йому рятівним запиналом, могла розсіятися так само швидко, як і утворилась. Бурі, що з океану налітали на дельту Ґанґу, швидко відходили на північ або на захід, вихлюпнувши свою очисну зливу на Бенґалію і лишивши по собі тумани й затоплені смердючими калюжами вулиці, де бавилися, влізши по пояс, діти й де позагрузали двоколки, немов кораблі на мілині.

Лейтенант побіг у бік північного краю проспекту Чоуранґі, відчуваючи, що ноги вже не слухаються його і що він заледве може утримувати дітей на руках. Вогні ближчих кварталів північної частини мерехтіли неподалік з-за оксамитової завіси дощу. Пік розумів, що не зможе довго витримувати узятий темп і що до дому Ар’ямі Бос ще далеко. Йому треба було перепочити.

Він спинився перевести дух, укрившись під сходами старого складу тканин, мури якого були обклеєні оголошеннями, що оповіщали про розпорядження властей невзабарі знести будівлю. Він невиразно пригадував, як багато років тому проводив у цьому будинку обшук після заяви одного багатого торговця про сховану в його закамарках велику курильню опію.