Читать книгу Опівнічний Палац онлайн

14 страница из 75

Йому знадобилося десять хвилин, аби дістатися до господи останньої дами з родини Бос. Ар’ямі мешкала самотою в старовинному, бенґальського стилю будинку, що височів за дикими, густими, розбуялими за багато років на подвір’ї заростями, яких не торкалася людська рука і які надавали садибі вигляду занедбаного й недоступного. Утім, жоден мешканець північної Калькутти, району, знаного також як чорне місто, і не насмілювався переступити межі того подвір’я та заглибитися у володіння Ар’ямі Бос. Усі, хто був з нею знайомий, цінували й шанували її не менше, ніж побоювались. На вулицях північної Калькутти не було жодного, хто б хоч раз у житті не почув про неї та її рід. Для місцевих присутність її уподібнювалась присутності якогось духа – могутнього й невидимого.

Пік побіг до брами з чорних списів, за якою починалася стежка з кущами обабіч, і поспішив до потрісканих мармурових сходів, що вели до дверей будинку. Утримуючи однією рукою дітей, він застукав кулаком у двері, сподіваючись, що гуркотіння бурі не заглушить звуку ударів.