Читать книгу Опівнічний Палац онлайн

72 страница из 75

На світ з’явився він, Бен, та його сестричка, про яку подбала я й так само, як зробили ви, дала їй ім’я – саме те, яке для неї вимріяла мати: Шері.

Лейтенант Пік, ризикуючи життям, зумів вирвати обох дітей з лап убивці. Але той злочинець, засліплений люттю, поклявся йти по їхньому сліду й позбавити їх життя, щойно вони досягнуть дорослого віку, коли змогли би помститися за покійного батька – інженера Чандру Чаттерджі. Саме такою була єдина його мета – за будь-яку ціну знищити сліди творінь і самого життя свого ворога.

Кільян померла зі словами клятви, що душа її не заспокоїться, доки не матиме певності, що діти в безпеці. Лейтенант Пік, який потай кохав її не менше, ніж чоловік, віддав життя, аби справдилась обіцянка, давши яку, навіки зімкнулись її уста. 25 травня 1916 року лейтенант Пік зміг переправитися через Гуґлі й передати дітей мені. Його ж доля мені й до сьогодні невідома.

Я вирішила, що єдиний спосіб урятувати життя дітей – це розділити їх, приховавши їхнє походження та місцеперебування. Решту історії Бена ви знаєте краще за мене. Що ж до Шері, я взяла її під свою опіку й вирушила в довгу подорож по всій країні, виховуючи дівчинку в пошані до пам’яті про видатного чоловіка, яким був її батько, і до надзвичайної жінки, що дала їй життя, – моєї дочки. Я ніколи не розповідала їй більше, ніж уважала за потрібне. У своїй наївності я гадала, що відстань у просторі й часі зітре знаки минулого, але ж ніщо не може змінити наших загублених слідів. Коли я одержала той лист, то зрозуміла, що втеча моя добігла кінця і що настав час повертатися до Калькутти, щоб остерегти вас. Я не була з вами відверта в моєму листі, якого написала тої далекої ночі, містере Картере, але діяла я за порухом серця, щиро переконана, що саме це повинна зробити.