Читать книгу Зміщення спектра онлайн

3 страница из 64

Вона сперлася плечима об шкарубку поверхню стіни і глибоко затягнулася цигаркою. Відчула запаморочення. А так насправді, то вона курить раз на рік. І віскі п’є лише раз на рік. Вісімнадцятого липня. І лише раз згрішила. Того року. Вісімнадцятого липня. Двадцять років тому. Може, і не смертним гріхом, але, мабуть, головним, бо ті інші невинні незначні попередні гріхи навіть не вартують роздумів, не те що сповіді. Простягнула руку по склянку й пила так довго, аж відчула на губах холод від кісточок льоду.

Двадцять один рік тому. У Парижі…

Летовище. У терміналі повно людей, але в ньому тихо, як у катедрі зі скла та бетону. Так, ніби до нього прибули тільки глухонімі. Вона виразно чує свої кроки, відлуння яких багаторазово посилюється мармуровою плиткою. Поспішаючи, оминає групку людей з камерами та мікрофонами в руках. Швидко підходить до важкої кремово-білої стійки. Раптом перед стійку виходить старший, сивоволосий чоловік у темно-синій формі із золотистим значком авіакомпанії. Запитує англійською: чи вона, бува, не чекає когось із цього рейсу. Коли вона підтверджує це коротким кивком голови, чоловік міцно хапає обидві її руки і тихо каже, цідячи слово за словом, дивлячись їй в очі: