Читать книгу Зміщення спектра онлайн

4 страница из 64

– 800 не прилетить…

Вона бачить себе. Дуже чітко. Стоїть ще спокійна. Якусь мить вона дивується, чому цей незнайомець стискає її руки. Враз чує його голос, ніби розтягнений у часі, ніби відтворений зі сповільненої магнітофонної плівки: «Усі загинули…». Відразу ж після цього вона повертає голову, думаючи, що це дивне речення сказане не до неї, а до когось, хто стоїть позаду. Але позаду нікого нема. І тоді починає розуміти ті слова:

– Чи був там хтось із Ваших близьких? Нам дуже прикро…

Простягнула руку за другою склянкою. Попіл, що звисав із затисненої між тремтливими пальцями цигарки, осипався на бурштинову рідину, що зблискувала в місячному світлі. Хвилину вона дивилася, як він потопає сіро-чорними, круглими пилинками, що, розпущені, назавжди зникають у безвісті, і їй ставало ще сумніше. Проковтнула сльози, запалила ще одну цигарку. Подумалось, що вона, певно, уже трішки п’яна. Тоді зазвичай або замовкає, або ж відчуває непереборне бажання розмовляти. Та лише з собою. Аби ніхто ні про що не запитував, не коментував, не дивувався, не вдавав, наче все розуміє чи навіть співчуває, хоча вона чудово знає, що абсолютно нічого не розуміє й не чує поготів.