Читать книгу Зміщення спектра онлайн

6 страница из 64

– Дуже добре це пам’ятаю… – розпочинає вона.

Говорить тихо сама до себе, стискаючи пальцями склянку, так, ніби хоче її розчавити.

– А також те, як я кинулась на нього, відтягаючи його ногу у великому заболоченому черевику з заіржавілими набійками на каблуках. Пам’ятаю також, як мене копнув. І смак крові на губах, і синяк на стегні, і піну на його роті.

– І ніколи того не забуду, курва, до кінця життя.

– А далі він розсівся, як пашá, за кухонним столом, розгойдувався на стільці й бурмотів щось до себе довгими монологами. Наостанку розмовляв практично лише з собою, адже був постійно п’яний…

– Що я тепер лепечу? Ну що?! Я ж, прецінь, хочу про нього говорити! І про вісімнадцяте липня, двадцять років тому. І про мій гріх, який хочу обійняти і ще раз согрішити.

– Тоді на тому летовищі я також плакала. Вперше в житті не витиснувши з себе жодного звука. Я вила в конвульсіях, але тільки всередині себе. Досі не розумію, чому саме так. Мабуть, думали, що я втратила голос або ж збожеволіла. Якийсь арабський бородань-санітар з глибоким шрамом на щоці, якого викликав той працівник TWA у формі, висмикнув у нього мою ліву руку і мовчки почав щось впорскувати у вену. Навіть не запитав моєї згоди. Притьмом біля санітара з’явився той молодий хлопець з рецепції. Штовхнув санітара, і голка шприца злегка підняла вену, напинаючи шкіру на передпліччі. Однак її не проколола. Я не відчула жодного болю. Жодного. Так, ніби та голка стирчала не в моїй, а в чиїсь чужій жилі. Санітар злісно вигукнув щось арабською. Хлопець з рецепції не звертав на нього ані найменшої уваги. Пропхався наперед, вимахуючи перед моїми очима зім’ятим листком паперу, кричав щось польською. Спершу я подумала, що він верещить у моєму сні; що той санітар зі страшним шрамом впорскнув мені щось подібне до наркозу, я тієї ж миті заснула, а хлопець з готелю перший з’явився в моїх сонних мареннях.