Читать книгу Мюнхен онлайн

37 страница из 98

– Ми вас з’єднуємо, сер.

Комутатор клацнув при з’єднуванні, й почувся довгий сигнал виклику. Вона відповіла набагато швидше, ніж він чекав, і виразно пролунало:

– Вікторія 7472.

– Памело, це я.

– О, привіт, Г’ю!

У голосі її прозвучало здивування, а можливо, і розчарування.

– Послухай, у мене мало часу, тому зосередься на тому, що я скажу. Спакуй потрібні речі на тиждень, іди в гараж і негайно їдь з дітьми до своїх батьків.

– Але вже шоста!

– Там ще має бути відчинено.

– Чому такий поспіх? Що сталося?

– Нічого. Поки нічого. Просто хочу знати, що ви в безпеці.

– Звучить трохи лячно. Ненавиджу панікерів.

Леґат ще дужче стиснув слухавку:

– Боюся, люба, що без паніки не обійдеться. – Він кинув погляд на двері: хтось проходив повз, і кроки ніби зупинилися. Г’ю знизив голос, але заговорив з більшою нагальністю: – Вже пізнього вечора вибратися з Лондона може бути важкувато. Треба їхати зараз, поки дороги вільні.

Вона почала заперечувати.

– Памело, не сперечайся зі мною. Ти можеш на біса зробити хоч раз так, як я прошу?