Читать книгу Мюнхен онлайн

40 страница из 98

Сер Горес Вілсон, згорбившись, сидів на сидінні, затискаючи між ніг парасольку й тримаючи на колінах портфель. Він ледве всміхнувся Леґату й виліз із автівки. На ґанку до будинку № 10 на мить обернувся, вираз його обличчя був сумний і розгублений. Зблиснули спалахи. Він шмигонув до будинку, як налякана яскравим світлом нічна тварина, покинувши свого супутника, який вийшов з автівки з іншого боку. Той наблизився до Г’ю і простягнув руку:

– Полковник Мейсон-Макфарлан. Військовий аташе в Берліні.

Поліцейський відсалютував.

У вестибюлі Вілсон уже знімав пальто й капелюх. Спеціальний радник прем’єр-міністра був худорлявим, майже хирлявим, з довгим носом, капловухим. З Леґатом він завжди був ввічливим, поводився з шармом; такий собі старший колега, який здатний певного дня пробовкнутися про щось, чого не варто чути. Репутацію Вілсон собі склав у Міністерстві праці, працюючи з очільниками профспілок. Думка про те, що він саме повернувся після вручення ультиматуму Адольфу Гітлеру, не трималася голови. Проте прем’єр-міністр вважав Вілсона незамінним. Він поставив складену парасольку біля вішалки поряд з парасолькою шефа і звернувся до Леґата: