Читать книгу Мюнхен онлайн

42 страница из 98

Пролунав знайомий голос:

– Увійдіть.

Кімната була простора й світла. Прем’єр-міністр сидів спиною до вікна, схилившись над столом: правою рукою він писав, а лівою тримав запалену сигару. Перед ним, поруч із люлькою і табакеркою, на невеликій підставці стояли ручки, олівці й каламарі; крім цього, попільниці та прес-пап’є в шкіряній оправі з промокашкою, на великому столі не було нічого. Ніколи ще Леґат не бачив настільки самотню людину.

– Сер Горес Вілсон повернувся, прем’єр-міністре. Він чекає на вас унизу.

Як завжди, Чемберлен не підвів голови:

– Спасибі. Прошу вас на хвилину затриматися.

Він зробив паузу, щоб затягнутися, а тоді продовжив писати. Віхтики диму висіли над сивою головою. Леґат переступив поріг. За чотири місяці вони з прем’єр-міністром ніколи до пуття не розмовляли. У кількох випадках підготовлені ним і передані увечері записи поверталися наступного ранку з вираженням вдячності червоним чорнилом на берегах: «Першокласний аналіз», «Зрозуміло опрацьовано й гарно викладено; дякую, Н. Ч.». Ця вчительського типу похвала зворушувала Г’ю більше, ніж звичайна добродушність політиків. Але ніколи керівник не називав його на ім’я чи на прізвище, як у випадку з Саєрсом, ні, тим більше, на хресне ім’я – такої честі удостоєний був винятково лише Клеверлі.